Народився Василь Герасим’юк  18 серпня 1956 р. в м. Караганді (Казахстан), куди були вислані його батьки на «вічне поселення». Наприкінці 50-х рр. батьки змогли повернутися в рідне с. Прокурава (Косівський район, Івано-Франківська область), де й минуло його дитинство.

Навчався у Коломийській середній школі. У 1978 р. закінчив українське відділення філологічного факультету Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Писати Герасим’юк почав ще в шкільні роки. Його поетичний дебют відбувся 1982 року, коли вийшла його перша збірка віршів «Смереки».  Його вірші потрапили на сторінки літературних журналів, швидко привернули увагу читачів. Працював у видавництвах «Молодь» і «Дніпро» (1978–1992). У видавництві «Молодь» спочатку був редактором, згодом став завідувачем редакції. Потім був старшим редактором поезії видавництва «Дніпро».

1983 – став членом Національної спілки письменників України.

З 1992 року працює редактором і ведучим літературних програм редакції літератури Національної радіокомпанії України.

Від 1993 – голова журі Міжнародного конкурсу молодих літераторів «Гранослов».

Поетичний світ В. Герасимка відбиває нерозривний зв’язок автора з його рідним краєм — Гуцульщиною. Митець звертається до різних проявів народного буття. Його захоплює духовна краса українських горян, він переймається їх проблемами, намагається зазирнути в глиб народної душі. У цьому поетові допомагає добре знання народних звичаїв, вірувань.

           Творчість  Василя Герасим’юка.

    «Смереки» (1982) — перша поетична збірка, у якій він чинив власне першовідкриття Карпат як світу особливого співжиття природи й людини; інтимізацію цього світу.

    «Потоки» (1986). Назва збірки не довільна: потоки — одна з тих стихій, що творять величний, грізний і очисний космос Карпат («високі потоки» — символ і нещадної, і життєдайної плинності й безупинності, неминущості минущого).

    «Космацький узір» (1989). У ній знайшло вихід і те, що нагромаджувалося в душі, планувалося раніше, відлунюючи розкиданими в просторі голосами,— і те, що визрівало в атмосфері суспільного піднесення 80-х.

    «Діти трепети» (1991) — найдраматичніша збірка у творчій спадщині В. Герасим’юка минулого десятиліття. До неї ввійшли вірші, писані переважно в період піднесення національно-демократичного руху, коли складалися об’єктивні й суб’єктивні передумови для здобуття омріяної державної незалежності України.

    «Осінні пси Карпат» (1999) — своєрідний підсумок творчого шляху поета. Збірка мала підзаголовок «Із лірики 80-х», хоча містила дещо із 90-х.

    «Серпень за старим стилем» (2000) — своєрідне доповнення до «Дітей трепети», як повернення до себе молодшого.

    «Поет у повітрі» (2002) — вершина свого самовираження поета — його свободи. За цю збірку В. Герасим’юк одержав національну премію України ім. Т. Шевченка.

    «Була така земля» (2003) — назву до цієї збірки взято із вже раніше створеної — «Потоки», нове зібрання твору дещо розширено: Як утрату не лише традиційних уявлень, а й самого світу, що ці уявлення породжував.

    «Папороть» (2006) — ця книжка складається з двох розділів. Перший — «Суха різьба» — поезій останнього часу. До другого — «Чорні хлопці» — увійшли окремі твори і фрагменти з написаного переважно в останній чверті минулого століття. У збірці органічно поєднані нові твори і краще з доробку митця, що давно стало невід’ємною частиною сучасної української поезії.