В останній період свого страдницького життя Леся Українка продовжувала вести мужню боротьбу зі своєю недугою. Влітку 1913 року лікарі порадили їй поїхати на гірський курорт в м. Сурамі (Грузія). Туберкульоз виснажував поетесу фізично і духовно. В цей час вона знову повертається до улюбленої теми – античної міфології. Леся з кожним днем слабшає, вже нічого не може їсти. Єдине, що їй приносило полегшення – це морозиво з ожини, яку сестра збирала навколо будинку в горах. Біля неї – мати, чоловік, сестра Ізидора, рідні терміново викликають другу сестру Ольгу, але вона не встигає приїхати з Києва, запізнюється лише на кілька годин. На світанку 1 серпня 1913 року дорогої усім Лесі не стало. Звістка про її кончину сколихнула не тільки Україну, а й Росію, і всю Європу. Телеграми зі співчуттям надходили з Тбілісі, Харкова, Воронежа, Риги, Варшави, Парижа, Відня, Женеви – з багатьох сіл, міст і містечок, з різних країн. Некрологи про смерть славної дочки України були вміщені у московській, петербурзькій, білоруській пресі, навіть на Далекому Сході. Надіслав скорботну телеграму Іван Франко: «Пам’ ять дорогої усопшої записана в моїй душі незатертими слідами. Честь їй!». До нього приєднався Панас Мирний та інші письменники.

Труну з тілом Лесі привезли до Києва поїздом 8 серпня (нов. ст.), ховали наступного дня на Байковому цвинтарі (поряд з могилою батька і брата Михайла). Поліції було море, навіть кінної. Нести труну на руках, співати пісень і виголошувати промови було заборонено. З вінків зривали червоні стрічки і написи. Людей не пускали на кладовище, але вони проривали заслони, влаштувавши справжню маніфестацію. Прибули делегації з різних місцевостей України, Росії, Грузії. 29 серпня за ініціативи українців - католиків у костьолі св. Миколая в Києві була відправлена урочиста меса.

У 1939 році на могилі був встановлений надгробок  відомого скульптора народного художника України Галини Петрашевич, який є пам’ятником історії та культури.

До Дня пам’яті Лесі Українки в Шацькій центральній районній бібліотеці організована виставка-пам'ять « Жінка-Українка»

Палкі патріотичні твори Лесі  пробуджують і нині бажання боротись, підтримують сили й бойовий дух. Її слово, як і слово Великого Кобзаря, стоїть на сторожі української душі. В наш важкий час закличні, пристрасні твори поетеси  – надзвичайно актуальні. Вони надихають, підтримують, зміцнюють силу духу, вселяють незламну віру і надію на перемогу.

Нас Лесине слово кличе до бою

Голос Лесі лунає й понині
І не тільки на рідній Волині –
А і в селах, містечках, містах,
У близьких і далеких краях.

Чули його у наметах майдану,
Лесі також віддавали ми шану.
І сотня волинська читала вірші,
Народжені нею в минулії дні.

«Убий… Я ніколи не здамся без бою!
І стану у битві нерівній з тобою», –
Боєць ці слова на щиті написав,
І, вражений кулею, долу упав.

В поезіях Лесі – незламна є сила.
Вони надихають, дарують нам крила.
До бою звитяжного кличуть народи –
З надією, вірою в нашу свободу

Ольга Рутковська