Не лише на сторінках книг зберігаються спогади чи якісь історії. Здавалося б така звичайна фотокартка, але теж містить в собі пам'ять про минуле. І лиш поглянувши на неї, можна відновити події, спогади чи просто інші моменти з історії.

Пропонуємо вам переглянути історичні фото нашої книгозбірні.

Скільки ж всього можуть в собі тримати стіни будівлі. Зовсім нові чи ті, що простояли не один рік – всі вони побачили вже багато чимало історій, стільки ж різних людей...

В публікаціях місцевого історика Володимира Носуліча є цікаві факти з історії самої будівлі сучасної бібліотеки:

«Будинок, де зараз розміщена бібліотека колись належав єврею Ідель Іцковичу Прейгелю (Білому). Він був найбагатшим серед євреїв в Шацьку. Із західного боку будинку був магазин, де прийомний син Іделя Лейба Ціммербаум торгував готовим одягом, сорочками та велосипедами.» (Джерело: Носуліч В. Вічно гнані : нарис історії єврейської громади Шацька / Володимир Носуліч // Шацьк. край. – 2010. – 27 берез. (№ 12). – С. 6.).

«Ближче до зими 1941 року у Шацьку та Пульмо окупанти створили два єврейські гетто, куди з усіх населених пунктів звезли єврейські сім΄ї. Шацьке гетто розмістили у селянських та частково єврейських будинках в урочищі Олєндри на території від сучасної бібліотеки для дорослих (будинку Іделя Прейгеля) до пожежної частини МНС. В одній хаті жило євреїв по 5-7 родин.» (Джерело: Носуліч В. Вічно гнані : нарис історії єврейської громади Шацька / Володимир Носуліч // Шацьк. край. – 2010. – 10 квіт. (№ 14). – С. 6.).

«Після вигнання німців із Шацька десь із-за Уралу повернувся Ідесь Прейгель з прийомними дітьми. Один із них, Лейба Ціммербаум, упорядкував братську могилу, бо влада і не думала цього робити.

Перш ніж зайти до свого просторого будинку, Ідель Прейгель поцікавився у свого давнього товариша Сендера Терети, чи не розбирали при німцях льоха в його будинку. Почувши заперечну відповідь, він повів його в погріб, показав місце у ніші і сказав: «Розбивай тут». За цегляною стінкою лежав невеликий чорний мішечок із пригорщею п΄ятирублевих царських червінців – той скарб, який він побоявся взяти з собою при втечі у червні 1941 року. Проте радянській владі «муляв» очі просторий добротний будинок Іделя. Під загрозою конфіскації, якою його лякав голова райвиконкому Бас, він змушений був продати дім державі за сміхотворні гроші. Слава Богу, таємний скарб дозволив йому побудувати собі новий дім.» (Джерело: Носуліч В. Вічно гнані : нарис історії єврейської громади Шацька / Володимир Носуліч // Шацьк. край. – 2010. – 17 квіт. (№ 15). – С. 6.).