«Король українського сміху» Остап Вишня не забував про почуття гумору не тільки на риболовлі чи полюванні, але й у застінках НКВД. Він був легендою ще за життя. Окремими виданнями вийшло близько двох сотень (!) книжок його гуморесок, фейлетонів, оповідань, зібрання творів. Творчість видатного майстра сміху студіюють у школах, вона є обов’язковою на факультетах журналістики університетів під час вивчення теми «Фейлетон» і, звісно, на спецкурсі «Гумор і сатира у засобах масової інформації».

13 листопада 1889 року народився український письменник, сатирик та гуморист Павло Михайлович Губенко, відомий усьому світові як Остап Вишня.

Народився на батьківщині славетних Гоголя та Котляревського – Полтавщині. Гуморист не раз казав, що його «батьки мали дуже багато дітей і дуже мало грошей, та будь-що намагалися повиводити своїх дітей в люди». Початкову освіту майбутній письменник здобув у сільській, потім у Зінківській школі. Далі було чотирирічне «казьонне» навчання у київській військово-фельдшевській школі.

Подальшу освіту Остап Вишня продовжував самотужки, поєднуючи її з роботою військового фельдшера в лікарні. «Пішло нецікаве життя. Служив і все вчився, все вчився – хай воно йому сказиться!» - згадував ці роки письменник.

 Потім юнак вступив до Київського університету, але, повністю віддавшись літературній творчості, не закінчив його. Коли письменника запитували: «Що на Вас вплинуло, чому Ви почали писати?», Остап Вишня напівжартома, напівсерйозно відповідав:

–  Головну роль у формуванні майбутнього письменника взагалі відіграє природа – всіляка там картопля, коноплі, бур’яни… На мене також вплинула особлива «система освіти» на селі. Там завжди багато роботи, і до неї привчають змалечку. Перша моя наука – це гуси. Випасанням гусей займалися наймолодші. Після цього йде вищий курс – свині. Цю справу доручали громадянинові від шести років. Потім йшли такі «курси»: телята, вівці, корови, коні. Саме тоді, сидячи в болоті й випасаючи худобу, я зрозумів, що мені треба писати.

Перша публікація у Кам'янець-Подільській газеті «Народна воля» була підписана псевдонімом Павло Грунський (від містечка Грунь, поблизу якого народився письменник). 1921 року в газеті «Селянська правда» була надрукована гумореска «Чудака, їй-богу!». Під нею вперше стоїть підпис: Вишня Остап. А після цього, як згадував письменник, «пішло та й пішло».

Видатний письменник-гуморист створив свій власний жанр незлобливої, але дошкульної, веселої, дотепної, виховної вишневої «усмішки» - як різновид фейлетону та гуморески, пояснюючи це дуже просто: назва «усмішки» більше відповідає традиціям українського народу, ніж слово «фейлетон».

Написав їх 2,5 тисячі.

Його по-справжньому любили і читали і в місті, і в селі. Він отримував щодня десятки листів з подяками, проханнями допомогти, розібратися.

Він жартував, висміював, іронізував, незважаючи на трагізм його життя. А трагічного в житті письменника-гумориста було набагато більше, ніж веселого.

Пропонуємо цікаві факти з життя цього великого майстра слова:

У Остапа Вишні було шістнадцятеро рідних сестер і братів.

Майбутній письменник закінчив школу фельдшерів і 10 років віддав медицині.

Але медицина не приваблювала молодого Павла. Він екстерном склав іспити на історико-філологічний факультет Київського університету. А коли надрукував свій перший фейлетон, про захоплення медициною нагадував лише нерозбірливий почерк.

Друкуватися почав у 1919 році під псевдонімом Остап Вишня.

Співробітники музею Остапа Вишні вибір імені письменником пояснюють любов'ю до творчості Миколи Гоголя, зокрема, захопленням романом «Тарас Бульба». Вибір прізвища пов'язують з банальною любов'ю до цих ягід.

Серед українських письменників за кількістю проданих книг Остап Вишня посів друге місце після Шевченка.

У 1921 році він написав два твори, а у 1923-му їх було вже 270. Тоді ж видав дев'ять збірників, а через п'ять років – 27! Твори Остапа Вишні друкували практично всі видання того часу.

Не випадково колеги по перу, що заздрили йому, стали Остапа Вишню називати «Король» українського тиражу.

Задля того, щоб ознайомитися з усмішками Вишні, люди часто починали вчитися читати, а російськомовні — спеціально вивчали українську.

У 1932–1933 роках Остап Вишня взагалі не писав нічого. Бо як творити усмішки, коли люди вимирають від голоду мільйонами.

У 1933 році його заарештували, засудивши до 10 років позбавлення волі за "тероризм". Нібито гуморист з друзями готував замах на партійного діяча Павла Постишева.

Самого Постишева вже через декілька років звинувачують у зраді та вбивають. Самого ж Остапа відправляють у заслання, куди приходить наказ його розстріляти.

Та тут знову втручається доля. Виконання затягується через погодні умови і поки готується кара, керівника табору самого відправляють на страту, а документи та наказ про покарання зникають.

А незадовго до арешту й заслання Остапа Вишню хотіли вбити, застреливши на полюванні. Взимку він отримав телеграму, що запрошений знайомими пополювати в ліс. Як завзятий мисливець прийняв запрошення без роздумів. Але дістатися до місця призначення завадила заметіль. Довелося зв'язатися з тими, хто його запросив. А вони ... перший раз про цю телеграму чули. Письменникові стало не по собі. Зрозумів, що його хотіли прибрати "випадковим" пострілом.

Близько 10 років життя Остап Вишня провів у концтаборах, де сильно зіпсував своє здоров’я. У той час його підтримувала лише дружина Варвара Маслюченко. Більшість друзів відвернулися, знайомі з родиною навіть не віталися.

«Як дасть Бог вижити каторгу, то нехай мені рука всохне, як ще раз візьму перо. Тільки – Сибір, глушина! Сільця розставлю і… рибу ловитиму», – писав Остап Вишня.

Але згодом свою письменницьку діяльність не кинув.

Тай у концтаборі письменник не впадав у відчай. Розраду він знаходив у настільній грі. Зараз його онучка Мар’яна Євтушенко шанобливо зберігає шахи з хліба, виготовлені в колонії.

І ще трішки цікавинок

Нерозлучними товаришами письменника були колеги Максим Рильський і Володимир Сосюра.

Усім відомі «Мисливські усмішки» Остап Вишня написав не просто так. Він із дитинства любив полювати. Із собою завжди брав свого улюбленого пса Гая, запас їжі…але дичину приносив рідко.

Навіть навпаки: на зиму щедрий гуморист купляв сусідським дітям синичок та щигликів, а навесні разом із малечею випускав їх.

Одного разу Остап Вишня поїхав на полювання у компанії друзів, де вирішив розіграти письменника Юрія Смолича. Коли той побачив зайця, який занадто спокійно сидів під кущем, та вистрілив у здобич, то виявив, що у звірка в зубах була записка з сатиричним коментарем: «Юрій Корнійович, навіщо ж ти мене вбив?». Насправді ж того зайця Остап Вишня та Амвросій Бучма підстрелили раніше і вирішили так пожартувати над колегою.

Любив Остап Вишня порибалити. Коли він приходив із вудкою на пристань, там постійно знаходились глядачі. Цікаво було, чи спіймає цього разу гуморист коропа або ж сома. Часто письменник просто сидів, звісивши ноги в воду, і щось записував.

Хтось зі сміливців колись запитав:

– Павле Михайловичу, що ви там бачите у воді?

– Ти знаєш, слова у мене самі народжуються, я їх тільки встигаю записувати. Не маю я права щодня не писати, бо який тоді з мене письменник?

Свого часу Вишня керував журналом «Перець», паралельно виступаючи зі своїми творами.

Розповідають, що свої твори на виступах Остап Вишня читав абсолютно рівним тоном, без мінімальної акторської гри, але аудиторія однаково реготала до сліз.

Вишня був переконаний, що сміх має здатність зцілювати організм від недуг. Сам же він прожив недовго – 66 років, помер у вересні 1956 року.

Вшановуючи пам’ять самобутнього митця в 1983 р. як один з видів визнання і заохочення письменників заснована Літературна премія Національної спілки письменників України імені Остапа Вишні. Присуджується щорічно членам НСПУ за гумористичні та сатиричні твори.

«У державі гетьмана Остапа» - так називається книга, до якої увійшли художні твори перших 27 лауреатів всеукраїнської літературної премії імені Остапа Вишні, що побачила світ 2009 року.

Хто не читав, візьміть її до своїх рук книгу! І задзвенить сміх!